7-А, Урок № 5-6. Зарубіжна література

Урок № 5-6
Тема: "Літературна балада. Франсуа Війон. «Балада прикмет». Особливості жанру літературної балади"

Мета:

·     дати поняття про жанр літературної балади та її особливості;

·     висвітлити жит ­
тєвий і творчий шлях французького поета Француа Війона;

·     розвивати навички
аналізу віршованих творів, виразного читання;

·     виховувати активне ставлення
до життя. 

Хід уроку

I. Бесіда на повторення

1. Які фольклорні балади ви вивчали?

2. Назвіть особливості фольклорних балад як жанру.

2. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

1). Слово вчителя  (стисло законспектуйте).

Тисячоліття, що відділяє Давній світ від Нового часу, в історії людської цивілізації називають Середньовіччям. Поняття ввели  в ужиток італійські гуманісти на межі XV і XVI століть, уважаючи Середньовіччя часом глибокого занепаду європейської культури. Але Середньовіччя — важливий етап становлення світової куль-тури. Саме воно стало тим підґрунтям, на якому склалися само-бутні культури Заходу і Сходу. 

Епоха Середньовіччя

Для епохи Середньовіччя характерним був сильний вплив церкви на суспільне життя й окрему особистість, утвердження релігійно ­станових ідеалів. У науці й культурі панувала латина. А у мистецтві й культурі — нормативність естетики, монументальність, складність форм і стилів. Дійсність уважалася зоровою оманою, а єдиною справжньою реальністю був визнаний тільки світ релігійних образів, які митець мав відображати. Пропагувалася божественна приреченість людини на вічну жертовність. Панував розгул інквізиції, переслідувалися передові ідеї, дослідження, винаходи.
У вогні багать горіли не тільки книги, але й люди. 

Джонн Увильям

Герард Давид

Ди Бондоне Джотто

Ханс Мемпинг

Слово вчителя. Літературознавчий коментар 
Та на зміну похмурому Середньовіччю прийшла нова доба
в історії культури і науки, що дістала назву Відродження, або
Ренесанс (XIV—XVI ст.). Найважливішою ознакою епохи Відродження був гуманізм (лат. humanus — людський, людяний). Гуманісти обстоювали само-цінність людської особистості, її право на щастя і волю, можливість
удосконалювання себе і земного життя.
Провісником французького Відродження був поет Франсуа
Війон, із життям і творчістю якого ми й ознайомимося на уроці.

Франція на порозі відродження

Наприкінці XIV ст. — на початку XV ст. у Франції простежується пожвавлення культурного життя. Для цього періоду характерні важливі зрушення в усіх сферах життя французького суспільства. Закінчилася Столітня війна з Англією, що тривала протягом 1337— 1453 рр. Зросла могутність королівської влади, майже закінчилася політична централізація, у результаті якої головним осередком культури стали міста. Зменшився політичний вплив церкви на життя суспільства, що викликало посилення потягу до знань, прискореними темпами почали розвиватися наука й освіта. Серед митців посилився інтерес до античності, виникло зацікавлення гуманістичними ідеями. У 1470 році в Парижі навіть з’явилася перша друкарня, де почали друкувати твори гуманістів. Створюються нові архітектурні ансамблі, що стали символами всієї доби: собор Нотр ­ Дам у Парижі, собори в Ам’єні та Реймсі, будинок Жака Кера в Бурже, палац Юстиції в Руані. Та разом із тим нове життя породжувало й нові проблеми.
Зростання буржуазного виробництва супроводжувалось експлуатацією простого люду, що викликало спалахи повстань не тільки у Франції, а й у Британії, Німеччині.
Жага збагачення, влада грошей із кожним роком дедалі більше отруювали суспільство, проникали в людські душі, породжуючи в них злі начала.
У таких суперечливих умовах протікали життя і творчість поета Франсуа Війона.

2). Словесний портрет Ф. ВІЙОНА 

Відомий англійський письменник Р. ­Л. Стівенсон в оповіданні «Ночівля Франсуа Війона» так відтворив портрет поета: «Він був непоказний собою — смаглявий, невисокий і худий, мав запалі щоки й негусті чорні космики. Його двадцять чотири роки озивалися у ньому лихоманковою жвавістю. Жадливість уже проклала зморшки у нього під очима, недобрі осміхи позначилися складками біля рота. В обличчі його давалися взнаки боротьба вовка
й свині. Гострі й бридкі риси обличчя свідчили про відданість різним земним пристрастям. Руки його були короткі й чіпкі, пальці ґудзуваті, мов мотузки, — вони весь час миготіли  у нього перед лицем рвучкими й виразними рухами». 

Франсуа Війон

3). Запитання до учнів 
1. Яке ваше перше враження від словесного портрета поета?
2. Чи можна сказати, якою людиною був Ф. Війон? 

4). Повідомлення вчителя (тезисно запишіть).

Життєвий та творчий шлях Ф. ВІЙОНА 

Народився Франсуа Війон у 1431 р. в Парижі в бідній селянській родині. Пізніше він так напише про своє походження: 

Я бідняком був звіку­роду,
Хоч, може, свині і не пас…
Наш рід убогий повсякчас
Нужда провадила до ями:
Лежить в могилі кожен з нас
Не під дворянськими гербами.

Справжнє його ім’я — Франсуа Монкорб’є (або де Лож). Коли хлопчикові виповнилося вісім років, помер батько. Мати віддала малого сина на виховання капеланові Гійому Війону, який дав своє ім’я майбутньому поетові.
У дванадцять років Франсуа вступає на підготовчий факультет Сорбонни й у вісімнадцять років закінчує університет зі званням бакалавра. Через три роки він здобув звання магістра мистецтв, а це давало можливість викладати або займати посаду клерка. Та доля Війона склалася інакше.
«Мені боляче… цей біль — доля моя», — так в одному зі своїх віршів писав про себе Ф. Війон. Усе його життя — це низка нещасливих випадків, свідомих правопорушень, за які він не раз відбував покарання у в’язницях, був засуджений до страти, а потім помилуваний. Франсуа Війон знався з королями й злочинцями, герцогами й ченцями, купцями й повіями. Він добре знав життя і був невдоволений ним. В оповіданні Р. ­Л. Стівенсона «Ночівля Франсуа Війона» поет так говорить про себе: «…А відносно того, щоб змінити своє життя, нехай хто ­небудь змінить сучасні обставини мого життя».
Доля поета — це доля людини, яка любила волю й навколишній світ, яка шукала себе на різних шляхах, помилялася й усвідомлювала свої помилки. Суперечливість суспільства наклала відбиток на все його життя.
5 січня 1463 року Війон, якого суд засудив до десятилітнього вигнання, виїжджає з Парижа. І з цього дня його слід зникає навіки.
Творчу спадщину поета складають дві поеми: «Малий Тестамент» («Малий Заповіт») (1456 р.) і «Великий Тестамент» («Великий Заповіт») (1462 р.), а також шістнадцять віршів.
Творчість Ф. Війона руйнує зсередини норми сучасної йому поезії, виходить за межі догматичного мислення і світосприйняття. Його вірші пройняті щирістю й задушевністю, гуманізмом і глибоким ліризмом, правдивістю й реалізмом, високою майстерністю.
Суперечлива натура поета найкраще відобразилася саме у його творах. Мабуть, найбільш точно сказав про себе сам поет у вірші, написаному ще в 1458 році, зітканому з цілком протилежних тверджень і положень: 

У спразі гину біля водограю,
Зубами біля вогнища січу,
Чужинцем в рідному краю блукаю,
Німую криком, мовчки я кричу,
Я догола зодягнений в парчу,
Сміюсь від сліз, від балачок німію,
Радію серцем в муках безнадії.
В стражданні є для мене щастя хміль,
Жебрак — скарбами світу володію,
Скрізь прийнятий, я гнаний звідусіль. 

Ф. Війон став попередником плеяди поетів французького Відродження. Його шану­вали Ф. Рабле, Ж. Лафонтен, Ж. Б. Мольєр, В. Гюго. Його твори перекладали В. Брюсов,М. Гумільов, Л. Первомайський та багато інших.

5). Робота з підручником 
Опрацюйте статті підручника (підручник Н . І . Дорофеєвої, С . П . Касьянової « Зарубіжна література», с . 44—46; підручник В. Фесенко «Зарубіжна література» (2007 р .), с. 38). УСНО.

6). Словникова робота 

Балада (фр. ballade , від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро­епічної       поезії фантастичного, історико­ героїчного або соціально ­ побутового змісту з драматичним сюжетом. 

У французькій поезії XIV ст. балада набула канонічних ознак:
    9 вона постійно мала 3 строфи;
                  9 сталу схему римування ( аб аб бв бв);
      9 обов’язково рефрен ( повтор);
9 звертання до певної особи. 

Значного поширення балада набула з розвитком романтизму (В. Скотт, Ф. Шиллер, Р. Бернс, А. Міцкевич, В. Жуковський та ін.) В українській літературі балада спостерігається у доробку П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, І. Вагилевича, ран -нього Т. Шевченка, Ю. Федьковича, Б. Грінченка та ін. 

7). Виразне читання учнями  «Балади прикмет» Ф. Війона (у перекладі Л. Первомайського) 

8). Аналіз балади. Бесіда з учнями 
1. Яке ваше перше враження від балади?
2. У чому незвичність прочитаного твору? (Балада побудована
на контрастах.)
3. Поміркуйте, від чийого імені ведеться оповідь? ( Від імені ліричного героя.)
4. Які слова повторюються на початку кожного рядка? У чому полягає значення цього повтору? (На початку кожного рядка повторюється фраза: «Я знаю…». Вона підкреслює активну позицію ліричного героя.)
5. Які слова повторюються наприкінці кожної строфи? ( На-прикінці кожної строфи повторюються слова: «…й не знаю лиш себе».)
6. Зверніть увагу, які частини мови переважають у вірші. Чого
досягає автор цим прийомом? (У вірші найчастіше викорис-товуються іменники, що називають різні поняття, реалії життя, та дієслова (знаю, гинуть, кохають, створив, грі -шить, скисають та ін.). За допомогою дієслів передається дія, активність, відчувається ритм життя. )
7. Яким ви уявляєте ліричного героя вірша? Схарактеризуйте
його. (Ліричний герой — реаліст, він живе реальним жит-тям. Він здатний бачити позитивне й негативне у ньому, відрізнити правду від брехні. )
8. Визначте ідею твору.
9. У чому, на вашу думку, полягає філософський зміст поезії Ф. Війона?

9).  Коментар учителя  (уважно прочитайте )
Вірш Ф. Війона «Балада прикмет» має глибокий філософ -ський зміст. У творі чітко виступають дві сили, які взаємодіють між собою: життя, представлене в усьому його розмаїтті, і лірич -ний герой, який прагне його пізнати й збагнути, а разом із тим зрозуміти себе. Кожен рядок вірша містить прихований зміст, підтекст: «мухи гинуть в молоці» ( буденність), «добру і лиху годину» ( час,
радощі й прикрощі життя ), «є співці, сліпці й скопці» (люди бідні й багаті, духовні й бездуховні, що разом утворюють людство ), «всі шляхи й всі манівці» (доля), «чорне й біле» (добро і зло ), «хто під течію гребе» (зрада ), «як кохають до загину» (справжнє кохання), «чернички спідничину» (гріх ), «Рим і як він всіх скубе» (церква), «палац і хатину» ( багатство й бідність), «цвіт, і плід, і соб-цабе» ( юність, зрілість, старість ). Отже, у вірші життя змальовано
складним і суперечливим, представлено різні сфери природного, суспільного й духовного буття світу. Різні прикмети життя пред-ставлені іменниками, що мають певне, конкретне значення.
У поезії широко використовується прийом антитези (проти -ставлення). Протиставляються як окремі поняття з реального життя (доб ра година — лиха година, чорне — біле, щастя — сльози, па-лац — хатина тощо), так і суміжні ( сосна — ялина, цвіт — плід, смерть — домовина, шляхи — манівці та ін.). Антитеза допомагає показати, що в житті все переплітається і тісно пов’язане. Вона та-кож звучить й у фразі, що містить філософський зміст: «Я знаю все
й не знаю лиш себе». У ній — прагнення героя пізнати самого себе. Є у баладі й прийоми анафори (єдинопочаток) («Я знаю…») та епіфори (єдина кінцівка) («Я знаю все й не знаю лиш себе»).
Ці прийоми дають авторові можливість підкреслити особисте став-лення до світу, прагнення його пізнати й зрозуміти. Окрім того, усі ці прийоми допомагають розкрити образ лі -ричного героя й показати, що він не є ідеальною людиною. Він грішний і праведний водночас, але прожите зробило його філо-софом. Герой здатен відрізнити справжнє від примарного, фаль-шивого. Для нього характерний потяг до осмислення зовнішнього й внутрішнього світу, прагнення знайти себе в ньому. Як справ -жній гуманіст, Війон стверджує, що світ змінити неможливо, проте сама людина може змінитися. І пройшовши процес духовного зрос-тання, особистість здатна буде змінити навколишній світ.
У баладі порушуються морально-філософські проблеми про
сенс буття й проголошується ідея утвердження цінності людського
життя.

3. Домашнє завдання:

Творче завдання 
Довести, що аналізований твір є баладою - СПИРАЮЧИСЬ НА ЗАПРОПОНОВАНИЙ УЧИТЕЛЕМ ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ.